Добровольці "гібридної війни". Батальон МВС "Львів"

На той час метою створення спецбатальйону визнавався як забезпечення захисту та охорони життя, прав, свобод та законних інтересів громадян, суспільства та держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на території виключно Львівської області.

У червні розпочалося інтенсивне бойове злагодження спецбатальйону. Через місяць бійці батальйону «Львів» склали присягу на вірність українському народові та 24 липня вирушили в зону АТО.

Як згадують бійці: «Прямуючи на схід, ми не знали, куди їхати. Спершу приїхали до Харкова. Відтак, нас відправили до Чугуєва. Потім — до Сватового. Львівські водії відмовилися везти нас далі. Цілий день ми там прочекали, доки місцеві не знайшли для нас «школяриків». Далі якимись лісами ми поїхали до Рубіжного. Проте напередодні нашого приїзду єдиний міст було підірвано. Довелося їхати в об’їзд. Вночі ледь не в’їхали в Лисичанськ, де йшли бої. Зранку ми намагалися зв’язатися зі своїми, але мобільні телефони не працювали. Лише на якомусь горбку біля дерева знайшли місце, де ледь-ледь працював телефон. Так склалося, оскільки усі мобільні вишки було підірвано. Перебуваючи у зоні АТО, ми звільнили населенні пункти, розташовані навколо Лисичанська, взяли під контроль дорогу Лисичанськ — Луганськ (так звана «Бахмутка») та почали зачищати села між цією дорогою і річкою Сіверський Донець: Тошковка, Нижнє, Кримське… На жаль, у Кримському наші бійці потрапили у засідку, де зазнали втрат: один боєць загинув, а двох було поранено. Проте в результаті операції угруповання сепаратистів було ліквідовано та знищено їхню базу, де готували снайперів. Згодом ми поїхали у бік Первомайська і випадково під ‘їхали під місто. Спершу виїхали на блокпост сепаратистів. Сепари подумали, що це якась спецоперація й утекли».

З осені 2014 року батальйон несе службу, забезпечуючи охорону правопорядку, в Дебальцевому та його околицях, Станиці Луганській та її околицях. Саме у Дебальцеве було дуже гарячо. Починаючи з вересня 2014 року «львів’яни» патрулювали місто спільно з працівниками місцевого райвідділу міліції, більшість із яких залишилася вірними своїй присязі. «Після новорічних святу Дебальцеве стало неспокійно. У січні та на початку лютого бійці батальйону «Львів» неодноразово затримували диверсантів, які розгулювали містом у формі Збройних сил України.

На бушлатах у деяк затриманих були навіть шеврони полку особливого призначення». Коли сепаратиста почали «поливати» Дебальцеве з установок «Град», «Ураган» та мінометів, а місцеві блокпоста усе частіше піддавалися штурму диверсантів, число жертв серед військових та цивільного населення почало зростати. Військові та правоохоронці були змушені розпочати евакуацію місцевих жителів. В останні дні січня та упродовж першого тижня лютого місто покинули тисячі людей. Під час цих заходів були активно задіяні бійці батальйону «Львів», котрі повідомляли городян, коли та звідки курсуватимуть автобуси, а також допомагали людям організовано залишати місто. Практична більшість городян виїхала до інших областей України, лише одиниці подалися на окуповану територію.

Щоправда, у місті залишилися сотні людей, які не мали змоги виїхати, а також ті, хто вирішив чекати на своїх «визволителів». « До трагічних подій у Дебальцеві, ми дислокувалися у будинку відпочинку локомотивних бригад. — Коли сепаратисти почали широкомасштабний наступ на місто, нашу базу почали обстрілювати з мінометів та установок «Град». На щастя, обійшлося без жертв з нашого боку. Аби уникнути їх, ми були змушені передислокуватися на базу батальйону «Артемівськ». У ці «гарячі» дні ми разом з бійцями «Артемівська» отримали завдання вивезти трьохсотих із села Октябрське. Утім, співробітникам спецпідрозділів не вдалося успішно провести операцію з порятунку поранених, оскільки сепаратисти влаштували у селі засідку.

Під час перестрілок ми втратили двох бійців «Львова» Ігоря Лехмінка, Владислава Домченка та трьох побратимів з «Артемівська». Однак вже 18 лютого бійці батальйонів «Львів», «Артемівськ», Нацгвардії та військові отримали наказ відступити. Утім, вийти вдалося не всім. Декілька бійців потрапили в оточення, коли сепаратисти захопили штаб у Дебальцевому. їхня подальша доля залишилася невідомою.

Міліціонери підрозділу передислокувалися за місто до табору 128 гірсько-піхотної бригади. Виходячи з міста, вони допомагали військовим рятувати поранених. Коли бійці батальйону разом з військовими почали прориватися з котла, атаки бойовиків вдалося зупиняти лише за допомогою артилерії. «Львів’яни» їхали, немовби по лезу бритви.

Небезпека супроводжувала українських бійців постійно. Бойовики розстрілювали навіть автомобілі із «двохсотими». Упродовж по над п’яти годин (із третьої ночі до восьмої ранку) бійці батальйону заледве зуміли подолати відстань довжиною п’ятнадцять кілометрів та дістатися до села Миронівка. На щастя, у тому рейді обійшлося без жертв. Лише кілька «львів’яни» отримали незначні поранення. Взагалі під час боїв под. Дебальцеве загинуло двоє міліціонерів.